10. Методи контролю - Робоча програма навчальної дисципліни для студентів (назва дисципліни)


10. Методи контролю

Контроль включає контрольну роботу, іспит та виконання курсової роботи. Курсова робота захищається перед комісією. Оцінка виконання та захисту курсової роботи проводиться за 100-бальною шкалою.


^ 11. Розподіл балів, що присвоюється студентам

Оцінювання знань студента здійснюється за 100-бальною шкалою (для екзаменів і заліків).

максимальна кількість балів при оцінюванні знань студентів з дисципліни, яка завершується екзаменом, становить за поточну успішність 50 балів, на екзамені – 50 балів;

при оформленні документів за екзаменаційну сесію використовується таблиця відповідності оцінювання знань студентів за різними системами.

Оцінювання якості знань студентів, в умовах організації навчального процесу за кредитно-модульною системою здійснюється шляхом поточного, модульного (проміжного), підсумкового (семестрового) контролю.


^ ПОТОЧНИЙ КОНТРОЛЬ

Поточний контроль – це оцінювання знань студента під час семінарських занять, якості виконання домашніх завдань, самостійної роботи та активності студента на занятті.

Поточній контроль рівня засвоєння навчального матеріалу дисципліни «Філософія політики» оцінюється за п’ятибальною шкалою. У кінці семестру виводиться середнє арифметичне усіх одержаних оцінок за відповіді й окремо середнє арифметичне із оцінок на модулях. Ці два середні арифметичні додаються. Одержану суму середніх арифметичних множиться на коефіцієнт 5. За семестр студент набирає до 50 балів.

Бали за аудиторну роботу не відпрацьовуються у разі пропусків без поважної причини. Якщо студент жодного разу не відповідав на семінарських заняттях, матиме за відповідний поточний контроль 0 балів.

Форми участі студентів у навчальному процесі, які підлягають поточному контролю:

- Виступ з основного питання.

- Усна наукова доповідь.

- Доповнення, запитання до виступаючого, рецензія на виступ.

- Участь у дискусіях, інтерактивних формах організації заняття.

- Аналіз джерельної і монографічної літератури.

- Письмові завдання (тестові, контрольні, творчі роботи тощо).

- Реферат, есе (письмові роботи, оформлені відповідно до вимог).

Результати поточного контролю заносяться до журналу обліку роботи академічної групи. Позитивна оцінка поточної успішності студента за відсутності пропущених і невідпрацьованих семінарських занять, позитивні оцінки за модульні роботи є підставою допуску до підсумкової форми контролю – іспиту.


^ 2. МОДУЛЬНИЙ (ПРОМІЖНИЙ) КОНТРОЛЬ


Модульний контроль (МК) проводиться раз на семестр, відповідно до графіка навчального процесу.

Оцінка модульного контролю (МК-1) виставляється з урахуванням результатів проведеного контрольного заходу даного МК. Використовується п’ятибальна шкала оцінювання. Середнє арифметичне оцінок за МК істотно впливає на поточну успішність – кількість балів, набраних за семестр. У кінці семестру виводиться бал поточної успішності студента – кількість балів (до 50), що є сумою середніх арифметичних оцінок на семінарських заняттях і оцінок на модулях, помноженою на коефіцієнт 5.

Контрольні заходи модульного контролю з «Філософія політики» проводяться під час семінарських занять в академічній групі відповідно до розкладу занять.

Контрольні заходи модульного контролю проводяться у комбінованій формі: у вигляді тестування та письмових контрольних робіт. В окремих випадках можна застосовувати й інші форми модульного контролю: письмові завдання, усні колоквіуми та ін. Вид контрольного заходу та методика урахування складових модульного контролю при визначенні оцінки за МК розробляється викладачам і затверджується кафедрою.

До контрольного заходу відповідного модульного контролю студент допускається незалежно від результатів поточного контролю. На консультаціях студент може відпрацювати пропущені семінарські заняття, захистити індивідуальні завдання, реферати, а також ліквідувати заборгованості з інших видів навчальної роботи.

У разі відсутності студента на контрольному заході модульного контролю або при одержаній незадовільній оцінці за результатами модульного контролю йому надається право на повторне складання в індивідуальному порядку. При цьому одержана позитивна оцінка модульного контролю виставляється в журнал обліку роботи академічної групи через дріб.


^ 3. ПІДСУМКОВИЙ (СЕМЕСТРОВИЙ) КОНТРОЛЬ


Позитивна оцінка поточної успішності (сумарного результату проміжної і модульної оцінки за семестр) за умови відсутності пропущених або невідпрацьованих семінарських занять є підставою допуску до підсумкової форми контролю.

З дисципліни «Філософія політики» передбачена така форма звітності, як іспит, який проводиться у кінці семестру. Протягом семестру студент може набрати до 50 балів. На іспиті – максимально 50 балів. Для допуску до екзамену студент повинен набрати за результатами поточного і модульного контролю не менше 24 балів.

Іспит є обов’язковою підсумковою формою контролю, яка дає змогу оцінити системне, а не фрагментарне засвоєння навчального матеріалу з «Філософії політики» і не може бути зведена до рівня поточних форм контролю. Оцінка за екзамен «автоматично» не виставляється.

Іспит з «Філософії політики» проводиться у письмово-усній формі. Студенти отримують письмові тестові завдання, за які максимально можна отримати 25 балів. Друга частина іспиту передбачає усну відповідь на питання з дисципліни, за яку також можна набрати максимально 25 балів. 25 балів за усну відповідь виставляється таким чином:

22-25 балів – «відмінна» відповідь;

18-22 бали – «добра» відповідь;

17-10 балів – «задовільна» відповідь;

9-0 балів – «незадовільна» відповідь.

Таким чином, сумування письмово і усного опитування дає кількість балів підсумкового контролю.


^ Оцінка ECTS та визначення

Кількість балів від 1 до 100

Оцінка за традиційною п’ятибальною системою

А – відмінно

91-100

Відмінно

5

В – дуже добре

81-90

Добре

4

С – добре

71-80

Добре

4

D – задовільно

61-70

Задовільно

3

E – достатньо

51-60

Задовільно

3

FX – незадовільно

25-50

Незадовільно

2

F – незадовільно (потрібна додаткова робота)

0-24

Незадовільно

2

В екзаменаційну відомість обліку успішності та навчальну картку студента вносяться такі показники:

1 графа – поточна успішність, тобто кількість балів, набраних за семестр (0-50 балів);

2 графа – сумарна кількість балів, набраних на іспиті і протягом семестру (0-100);

3 графа – оцінка за шкалою у системі ECTS, позначена буквою (A, B, C, D, E, F);

4 графа – оцінка за п’ятибальною національною шкалою;

5 графа – оцінка за шкалою у системі ECTS, позначена словом (відмінно, добре, дуже добре, задовільно, достатньо, незадовільно).

Якщо успішність студента оцінена загалом як незадовільна, то у відомість виставляється відмітка «F» і студент скеровується на повторну здачу іспиту. Якщо знання, показані студентом при здачі предмету «Філософія політики» комісії незадовільні, у відомість виставляється «FХ» і студент повинен виконати додаткові завдання, тоді скеровується на повторну здачу іспиту.


^ Тестові завдання для проміжного та підсумкового контролю з курсу

,,Філософія політики”


Модуль І „Політична антропологія. Політична гносеологія”


1. Що із перерахованого визначає філософію політики:

– Філософський підхід до розуміння політики;

– Особисті переконання людини;

– Вплив ЗМІ;

– Політична влада.


2. Політична гносеологія займається:

– Дослідженням пізнання в політиці;

– Тлумаченням вчення гностиків;

– Виявом чогось незбагненного;

– Теоретизуванням.


Питання підсумкового контролю з курсу ,,Філософія політики”

Політика як компонент суспільної свідомості.

Теоретична та практична сфера політики.

Політична еволюція.

Ціннісні визначення політики.

Детермінанти політичних процесів.

Раціональність та ірраціональність в політиці.

Співвідношення політики та філософії.

Предмет та об”єкт філософії політики, її категорії та принципи пізнання політичної дійсності.

Місце людини в політичних процесах.

Принципи політичної антропології.

Обгрунтування антропологічної сутності політики у працях Ю.Хабермаса, Н.Лумана та О.Гьофе.

Проблеми політичної антропології в історії становлення політичної науки.

Індивід та почуття справедливості в політиці.

Людина та сенс її політичного існування.

Субсидіарність як принцип філософії урядування.

Індивід та почуття політичної солідарності.

Формальний та неформальний принципи у політичному самовизначенні людини.

Проблема справедливості у політичній філософії.

Суть духовного виробництва, його зв”язок з політичними процесами.

Духовність і прагматизм в політиці.

Суспільно-політичні відносини як міжіндивідуальний, міжгруповий обмін інформацією.

Суспільне життя як знакова система, символізм її змісту.

Суспільно-політичне виробництво і виробництво свідомості в політиці.

Суспільно політичний ідеал.

Соціальні функції політики як різновиду духовного виробництва.

Суб”єкти та об”єкти в політиці.

Місце гносеології в системі політичного знання.

Принципи співвідношення суб”єкта та об”єкта у пізнавальному процесі.

Історичні варіанти політичної гносеології.

Істинність та хибність у пізнанні політичних процесів.

Пізнання і політична практика.

Принципи політичної рефлексії.

Суть та явище у політиці.

Політична необхідність та випадковість. Дійсність та можливість.

Політичні суперечності та гармонія в політиці.

Якість, кількість, міра в політиці.

Дія принципу заперечення в політиці.

Місце та роль політичного рішення в системі політичного пізнання.

Мета та результат у політичному пізнанні та політичній практиці.

Метод узагальнення в системі політичного пізнання та політичної практики.

Загальні зв”язки та взаємодія в політиці.

Зв”язок та розвиток – основні принципи діалектики політики.

Система взаємодії та взаємозв”язків внутрішніх елементів політичної системи.

Прогресування суспільно-політичних відносин як взаємодія інтересів влади та власності.

Суть політичного розвитку, його історичні форми та детермінанти.

Поступальність розвиткуполітичних процесів.

Ідея політичного розвитку в провіденціалістській світській філософії Ж.Бодена та Ф.Бекона.

Ідея циклів та ритмів в історичному розвитку у політико-правових поглядах Д.Віко та О.Шпенглера.

Принцпи історизму в політиці як вияв закономірностей розвитку суспільства.

Історична відповідальність та політика.

Загальні та етапні суперечності в пролітиці.

Історичне та логічне в історичному процесі.

Принцип історизму у практиці будівництва української держави.

Сутність детермінантних основ явища, факту, поступку в політиці.

Неперервність причинно-наслідковоих зв”язків у пролітичних процесах.

Причина та умова виникнення політичного явища, факту.

Політична доцільність, її сутність.

Політична діяльність як фактор спричиненості.

Системність політичних відносин та політичної діяльності.

Політичні відносини як система, їх функції.

Політична діяльність як система,її функції.

Суть природних та соціальних систем.

Ідеальні мотиваційні основи політичної діяльності, їх системність.

Буття політичної влади.

Самовідтворення влади та ідеологія міллетаризму.

Принцип універсальності влади.

Суспільне буття політики та влади.

Принцип політичної онтології.

Співвідтворення влади через ідеологію модернізації.

Концепція “полюсів росту” Ф.Перру та А.Сові.

Проблема часового простору в суспільних науках.

Плюралізм типів соціального часу.

Політичний час та астрономічний час.

Часові ритми, їх вплив на розвиток політичних процесів.

Соціальні форми часового простору в політиці, їх типологія.

Політичний простір, його структура.

Геополітика як система зв”язків просторових та функціонально-політичних основ буття людини.

Дивергенція та інтеграція в системі геополітичного перегрупування.

Геополітика та цивілізаційна самосвідомість України: точки перетину.

Принципи утвердження політичного простору.

Проблема комунікативних зв”язків в геополітичному просторі держави.

Взаємовідносини між політикою та іншими організаційними й регулятивними системами суспільства.

Нормативність в політиці та культурі.

Політика та економіка.

Політика та ідеологія. Політика та релігія.

Політика та право.

Природа сили політичної влади. Взаємодія регулятивних систем.

Політика як мораль. Суть відносин “влада – закон – мораль”.

Політика та свобода. Відповідальність в політиці.

Закон та ідеологія як засіб та мета політики.

Проблема легітимації влади як теорія політичної науки.

Проблема істинності влади та легітимація.

Способи легітимації політичної влади.

Перехідний період в суспільстві: умови, шдяхи суперечності в легітимації та легітимації влади.

Суб”єкти та об”єкти легітимації політичної влади.

Суть політичної дії, історичні способи її вияву.

Соціокультурні суперечності сучасного суспільства.

Природа культурної гегемонії. Інформаційна нерівність та політичний гегемонізм.

Гуманістичні універсалії у мові та практиці сучасної політики.

Інформаційно-політичні технології в умовах “відкритого суспільства”.


^ 13.Рекомендована література

Панарин А.С. Философия политики. – М., 1996

Панарин А.С. В.В.Ильин Философия политики. –М., 1994

Кравченко И.И. Введение в исследование политики. – М., 1998

Гаевский Б.А. Философия политики. – К., 1993

Гобозов И.А. Философия политики. – М., 1998

лементьі теории политики. – Ростов-на-Дону., 1991

Капустин Б.Г. О “методе” политической философии. Проблема артикуляции. //Полис, 1996, № 7

Денисенко В.М. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу європейської історії. – Л. 1997

Політологія / За ред. О.І.Семківа,- Л. 1994

Капустин Б.Г. Что такое “политическая философия” ? // Полис, 1996, № 6

Гегель Г.В.Ф. Наука логики. Соч. Т.У. – М., 1937

Кант И. Критика чистого разума. – М., 1994

Аристотель. Большая єтика. Соч. в 4-х т. – Т.4. –М., 1984

Манхейм К. Идеология и утопия. //Манхейм К. Диагноз нашего времени – М., 1994

Манхейм К. Ideoloqy and Utopia N.Y.Harvest Book, n.d. 1994

Geertz c. Ideoloqyas a Cultural System // Ideology. Ed. T.Eagleton. L –N.Y.: Longman, 1994

Ницше Ф. Воля к власти. Избр. произведения в 3-х т. – Т.1. – М., 1994

Ницше Ф. Веселая наука. Соч. в 2-х т. – Т.1. – М., 1990

Кант И. Метафизики правов. Соч. в 6-и т. – Т. 4, 4.2 – М., 1965

КантИ. Религия в пределах только разума // Кант И. Трактатьі и письма. – М., 1980

Arendt H. Lectures on Kant`s Political Philosophy. - Chicago:1982.

Habermas J. Justification and Application Remarks on Dicourse Ethnics. - Cambridge,-1993.

Гоббс Т. О гражданине. Соч. в 2-х т. Т.1. – М. 1964

Августин А. Исповедь Блаженного Августина, епископа Гиппонского. – М., 1991

Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. – СПб., 1993

Бекон Ф. Новьій органон // Сочинения в 2-х т. Т.1. – М., 1973

Гадамер Х.-Г. Истина и метод. – М., 1988

Декарт Р. Размьішления о методе //Сочинения в 2-х т. – Т.1., - М., 1989

Жильсон Ф. Философ и теология. – М., 1995

Кун Т. Структура научной революціии. – М., 1975

Ліотар Ж.Ф. Ситуація постмодернізму. // Філософська і соціологічна думка. – 1995, № 5-6

Сартр Ж.-П. Екзистенционализм – ето гуманизм // Сумерки богов. – М., 1990

Хайдеггер М. Время и битие. – М., 1993

Бердяев Н.А. Философия неравенства. – Париж., 1970

Ролз Дж. Теория справедливости. – Новосибирск., 1995

Шпенглер О. Закат Европьі: Очерк морфологии мировой истории. – М., 1993

Гайденко П.П. Давидов Ю.Н. История и рациональность. – М., 1991

Ясперс К. Смьісл и назначение истирии. – М., 1991

Борг А.М. Епохи и идеи: становление историзма. – М., 1987

Джордж Г., Себайн, Томас Л.Торсон. Історія політичної думки. – К., 1997

Гумплович Л. Общее учение о государстве. – С-Пб, 1910

Гьоффе О. Теорії справедливості // Вибрані статті. – К., 1998

Гьоффе О. Політична антропологія в особливому полі уваги права // Вибрані статті. – К., 1998

Гьоффе О. Субсидіарність як принцип філософії урядування // Вибрані статті. – К., 1998

Гьоффе О. Індивід та почуття солідарності. – К., 1998

Walzer M. Spheres of justice – N.Y., 1983

Rawls Jheory of justice – Harvarol un. – 1971

Hart H.L.A. The Concept of law.- Oxford. – 1988

Вебер М. Протестантская етика и дух капитализма // Избранньіе произведения. – М., 1990

Єременко О.М. Багатомірність історії і соціологічних досліджень // Філософія і соціологічна думка. № 12.1991.

Февр Л. Бои за историю. – М., 1991.

Тойнби А. Дж. Постижение истории. – М., 1991.

Бродель Р. Время мира. Материальние цивилизация, економика, капитализм. В 3-х т. – М., 1986. – 1992.

Адлер А. Понять природу человека. – СПб, 1997.

Маркузе Г. Одномерний человек. – М., 1987.

Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М., 1987.

Франкл В. ЧСеловек в поисках смисла. – М., 1991.

Головко Б. А.Філософська антропологія. – К., 1997.

Кассирер Е. Опьіт о человеке: введение в философию человеческой культурьі // Проблема человека в современной западной философии. –М., 1988

Камю А. бунтующий человек. – М., 1990

Унамуно Мигель де. О трагическом чувстве жизни у людей и народов. Агония христианства. – К., 1997

Хайдеггер М. Европейский нигилизм // Хайдеггер М. Время и бьітие. – М., 1993

Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991

Ерасов Б.С. Социальная культурология. – М., 1997

Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. – К., 1993

Цивилизация. Вип.1., - М., 1992

Чавчавадзе Н.З. Культура и ценности. – Тбилиси, 1984

Шацкий Е. Утопия и традиция. – М., 1990

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. – К., 1990

Дюркгейм Е. Самоубийство: социологический етюд – М., 1994

Захарченко М.В. Погорілий О.І. Історія соціології. – К., 1993

Корпус В. Нігілізм сьогодні або терплячість світової історії. – К., 1994

Манхейм К. Диагноз нашего времени. – М., 1994

Цимбурский В.Л. Идея суверенитета в посттоталитарном контексте // Полис, 1993, № 2

Разуваев В.В. Геополитика постсоветского пространства. – М., 1993

Панарин А.С. Революционньіе кочевника и цивилизованньіе предприниматели.- М.Вестник РАН, 1991 № 10-11

Геополитика: теория и практика. - М., 1993

Соловьев Е.Ю. Личность и право //Вопр. Философии, 1989, № 8

Constant B. Oeuvres.- P. 1957

Гелбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М., 1969

Пияшева Л.И., Пинскер Б.С. Економический консерватизм: теория и международная практика. – М., 1988

Новиков Н.В. Мираж “организованого общества”. – М., 1974

Лютер М. О рабстве воли // Роттердамский Е. Филос. Произведения. – М., 1987

Агеев В.С. межгруповое взаимодействие: Социально-психологические проблемьі. – М., 1990

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. В 2-х т. – К., 1994

Рікер П. Навколо політики. – К., 1995

Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. – К.,1996

Сміт Е. Національна ідентичність. –К., 1994

Gelner E/ Nations and Nationalism. – N.Y. 1983

Франко І. Що таке поступ? // Зібрання творів у 50-ти Т. Т.45. – К., 1986

Фромм Е. Бегство от свободьі. – М., 1990

Емлиаде М. Космос и история. – М., 1987

Ясперс К., Духовная ситуация времени // Человек и его ценности. – Ч.1. – М., 1988

Аверинцев С.С. Византия и Русь: два типа духовности // Новьій мир, 1988. №.(

Бердяев Н.А. Смьісл истории. – М., 1990

Lefebvre H. Position: cjntre les Technocrates.-P., 1967

Стефанов Н. Общественньіе науки и социальная технология. – М., 1976

Керимов Т.В. Социальньій прогресс и управление. – М., 1980

Hage J. Theories of organization. – N.Y.> 1980

Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992

Франк С.П. Философские предпосьілки деспотизма // Вопросьі философии. – 1992, № 3

Чудинова И.М. Политическая жизнь //Социально-политический журнал. – 1994 - № 11,12

Моска Г. Правящий класс // Социологические исследования. – 1994, № 10,12

Гобозов Н.А. Философия права. – М., 1998

Політичний процес в Україні: стан і перспективи розвитку. – Л., 1998

Томенко М. реальні та удавані конфлікти в державній владі // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. – К., 1997

Політична система сучасної України: особливості становлення. – К., 1998

Колодій А.Ф. Політичний спектр: про деякі критерії “лівих” і “правих” політичних рухів у посттоталітарних суспільствах // Філософська і соціологічна думка, - 1995, № 9-10

Забужко О. Філософія національної ідеї: Україна- Європа //Зустрічі. – 1991, № 2

Рябов С.Г. Політична теорія держави. – К., 1996

Рябов С.Г. Державна влада: проблеми авторитету і легітимності. – К., 1996

Крисаченко В.С. Моделі пояснення еволюції: уніформізм чи катастрофізм //Філософська і соціологічна думка. – 1989, № 6

Лисенко О.Я. Історичне мислення і перспективи перебудови //Філософська і соціологічна думка. – 1989, № 6

Костицький М.В. Філософія права. – К., 1997

Печчеи А. Человеческие качества. Пер. с англ. О.В. Захаровой. - М.,1980

Рассел Б. Человечество в опасности //Вопросьі философии. – 1988, № 5

Сумерки богов /Сост. И общ. Ред. А.А.Яковлева. – М., 1990

Фукуяма С. Конец истории? //Вопросьі философии. – 1990, №3

Шнейдер Б. Глобальная революция //Свободная мьісль.-1993, № 9


Міжпредметні зв’язки

Дисципліна «Філософія політики» читається у 2 семестрі 2 курсу та 1 семестрі 3 курсу відділення «політологія», отож ґрунтується на отриманих знаннях з інших політологічних та філософських дисциплін. „Філософія поліики” пов’язана з такими предметами, які вивчають студенти відділення політологія: «Історія зарубіжних політичних вчень», „Людина і політика”, „Системний аналіз суспільства”, «Загальна теорія політики», „Теорія політичної системи”, „Історія філософії”, „Філософія” та інші.
4517852708247752.html
4518025044902448.html
4518130986386095.html
4518180311857389.html
4518218354882444.html